Шевченко - явище незбагненне за напрямком «Компаративний простір творчої спадщини Т.Г. Шевченка)

Твори Т.Г. Шевченка у музиці.

Геній Шевченка яскраво світиться трьома рівноцінними гранями свого таланту – поезія, живопис, музика.

Співав Великий Тарас протягом усього свого життя. У народній пісні Шевченко знаходив розраду і відчував втіху і задоволення.

 Палку любов до народної пісні прищепили йому мати, яка співала колискові, дід – історичні (про Коліївщину), батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. За свідченнями сучасників, Шевченко міг слухати співи годинами в якомусь вдячно молитовному настрої. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. Він співав серцем і був визнаний справжнім народним співцем України. Його улюбленою піснею була «Ой, зійди, зійди, зіронько та вечірняя». Обдаровані композитори-аматори брати Яків та Федір Лизогуби – земляки і друзі Шевченка — згадували, що він співав приємним голосом з глибоким почуттям, проникливо.

 Шевченко знав дуже багато народних пісень. Ліричні пісні були співзвучні його вразливій, ніжній душі. До інших улюблених пісень поета належать «Та нема в світі гірш нікому», «Тяжко-важко в світі жити», «Ой, у степу могила», «Та забіліли сніги», «Тече річка невеличка».

 Необхідно відзначити, що Шевченко все життя також збирав і записував українські народні пісні, а деколи і сам створював мелодії до своїх віршів (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Поет записував тексти пісень, а щодо мелодій, то завдяки своїй природній музичній обдарованості, швидко їх схоплював і засвоював напам’ять. Він був одним з перших фольклористів, який зумів побачити в народній пісні феномен української нації:

 Наша дума, наша пісня

 Не вмре, не загине…

 От де, люде, наша слава,

 Слава України!

 Поетична спадщина нашого Тараса виросла з української народної пісні. Нікому до Шевченка і після нього не вдавалося так щиро, палко і повно передати почуття народу, його волелюбний дух, ніжну, мрійливу душу та сподівання на кращу долю. Про глибокий органічний зв’язок поезії Шевченка з народною творчістю свідчить той факт, що назва «Кобзар», яку дав Тарас невеликій ранній збірці своїх творів, перейшла на весь поетичний доробок митця.

 Шевченко не уявляв собі життя без пісні. Навіть малюючи картину, він завжди тихенько наспівував народні пісні, чаруючи друзів і свого учителя «великого Брюллова», як називав Шевченко Карла Брюллова. Зі спогадів самого Тараса дізнаємось, що під час роздумів про майбутню картину «хто його зна - відкіль несеться, несеться пісня, складаються вірші, дивись, уже і забув, про що думав, а мерщій запишеш те, що навіялось».

 У період заслання українська пісня стала для Шевченка розрадою для його стражденної душі. Навіть ліричні поезії тоді були створені у жанрі народної пісні («Зацвіла в долині», «Якби мені черевики»…). А в поезії «І знов мені не привезла» (1848 р.) Тарас пише:

 Та розважу своє горе,

 Та Україну згадаю,

 Та пісеньку заспіваю…

 Українські народні пісні та думи стимулювали також художньо-образну сферу поетичної спадщини Шевченка, а яскраво виражена їх мелодійність, наспівність перейшла і в поетичне слово Кобзаря. Тарас майстерно поєднав народну ритміку з класичною. Він розробив нову форму ритмічної організації вірша на основі народної пісенної традиції і силабо-тонічного віршування (так званий Шевченковий вірш). Слід зазначити, що загадкові ритмо-мотиви Шевченкового експресивного вірша ніяким хитромудрим теоретичним поясненням філологів не піддаються. А насправді це є так звані «розкрилений» та «заокруглений», суто музикальні ритмо-мотиви. Корифей західно-української професійної музики Станіслав Людкевич відзначав: «Поезія Шевченка співна, … повна логічної простоти і симетрії, мелодійних повторень, рефренів, відзвуків – за всіма психологічними правилами врізується в пам’ять, … бо промощує собі дорогу до людського організму не лиш очима, т.є. діланням поетичних образів і красок на уяву, але й слухом, т.є. впливом ритмічно модульованих звуків… …його поезії надаються, таки – просяться до співу, до покладення на музику». Шевченко добре орієнтувався в класичній музиці, досконало знав сучасне музичне мистецтво, тонко відчував його естетичну вартість, по-фаховому розбирався у виконавській майстерності співаків та інструменталістів. Поет використовував таку музичну термінологію, яка свідчить про глибоку обізнаність з музикою (тема, варіації, соната, каватина, дует, квінтет, увертюра, ораторія, серенада, лад…). Тарас сам грав на кобзі, торбані та бандурі, він навчився сам грати на фортепіано, виконував нескладні твори Моцарта і Бетховена, і дуже любив задушевний м’який тембр віолончелі. Герой його повісті «Музикант» так характеризує цей інструмент: «Тільки одна душа людини може так плакати і радіти, як співає і плаче цей чудовий інструмент».

 Шевченко був інтелігентною людиною, спілкувався з видатними вченими, літераторами, музикантами, часто відвідував концерти, вистави. Численні музичні враження перлами розсипані в його творчому доробку. Зокрема, у повісті «Музикант» згадується про відомого німецького віолончеліста і композитора Б. Ромберга (1767-1841), а також про знаменитих бельгійських музикантів – скрипаля і композитора Анрі В’єтана (1820-1881) та віолончеліста і композитора А. Ф. Серве (1807-1866), які гастролювали в Петербурзі в 1860-му році. Надзвичайно символічно, що головний герой цієї повісті – скрипаль Тарас, має багато спільних рис із самим Шевченком, включно з іменем. Спостереження над музичними шедеврами таких композиторів, як Дж. Россіні, В. Белліні, Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, К. Вебер, Дж. Верді, Ф. Ліст та інші, поет записував у щоденнику. Вони свідчать про тонкий художній смак і надзвичайно ніжну чутливу душу Шевченка. Його відомі вислови: «Божественний Гайдн!», «Великий Бетговен», «Моцарт – чарівник», а прослухавши оперу М. Глінки «Іван Сусанін», промовляє: «Геніальний твір! Безсмертний Глінка!». І це тоді, коли офіційна думка столичної аристократії охрестила музику опери «кучерською». Улюбленим композитором нашого поета був Фридерик Шопен. Захоплення музикою Шопена було у Шевченка не випадковим. Вона приваблювала його, насамперед, щирістю ліричного висловлення, яскравою мелодійністю польської народної інтонації та щемливою тугою за Батьківщиною.

 Серед різноманітних творчих контактів Шевченка особливе зацікавлення викликає багатолітня дружба із знаменитим українським співаком (бас) і композитором Семеном Гулаком-Артемовським. Одну із своїх пісень «Стоїть явір над водою» композитор присвячує Тарасу. Гулак-Артемовський був одним з небагатьох близьких Шевченкові людей, хто не відцурався від нього в роки заслання. З музичних знайомств Шевченка необхідно відзначити і згаданих вище братів Якова та Федора Лизогубів. Вони були щирими патріотами України і так само, як і Гулак-Артемовський не покинули свого друга в неволі і постійно допомагали йому матеріально.

 Отже, спілкування Шевченка з музикантами свого часу сприяло розширенню музичного світогляду поета. Він був дуже чутливим, тонким музикантом-інтерпретатором, вдумливим музикантом-критиком, музикантом-мислителем. На думку видатного українського музикознавця М. Гордійчука, Тарас Шевченко – наймузикальніший поет у світовій літературі.

 Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам. Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Музикою до «Заповіту» Шевченка Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка». До нього увійшли композиції (приблизно 100), які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати.

 Одним з перших друкованих музичних творів на текст Шевченка є солоспів «Сирота» («Нащо мені чорні брови»), автором якого став друг поета Микола Маркевич (1847 р.). Першою оперою на Шевченкову тематику стала «Катерина» Миколи Аркаса (1891 р.), а першим балетом — «Лілея» Костянтина Данькевича (1939 р.).

 

Видатний музикознавець М. Грінченко повідомив, що з «Кобзаря» оспівано в різних музичних формах 250 творів. На творчість Шевченка відгукнулося понад 120 композиторів, кількість творів на слова Шевченка сягає понад півтисячі.

Полисенківська творчість на твори Шевченка дуже поважна числом і музичною вартістю. Подаю тільки найбільш показне та загально знане: К. Стеценко - відомі хори "Молітесь, браття" з "Гайдамаків" та ін., Я. Степовий - музика до п'єси "Невольник", "Кобзар" для дітей до поезій Шевченка та солоспіви; великі твори С. Людкевича - кантата-симфонія "Кавказ", симфонічна поема для хору з оркестром "Заповіт" та хори як "Ой, вигострю товариша", "Косар", "Сонце заходить" тощо. В. Барвінський - "Заповіт", З. Лисько - "Катерина" для трьох баритонів, Г. Топольницький - хори "Перебендя", "Хустина", Д. Роздольський, М. Гайворонський, В. Ярославенко, Б. Вахнянин, І. Левич, В. Безкоровайний, Й. Кишакевич та ін. Всі вони писали до текстів Т. Шевченка.

По 20-х роках в Україні композитори звернули особливу увагу на творчість Шевченка і дали показне число творів у різних музичних формах від дрібнотворів як "Кобзар" для дітей Я. Степового і до опер.

Тут треба згадати таких майстрів музики як Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, Ф. Надененко, В. Костенко, М. Радзієвський, В. Ступницький, М. Вериківський, В. Жданів, Г. Жуковський, Ю. Мейтус, А. Штогаренко, В. Косенко та ін.

"Заповіт" Шевченка оспівали композитори для хорів без супроводу і аж до супроводу симфонічного оркестру: О. Кошиць, К. Стеценко, М. Вербицький, В. Барвінський, Б. Лятошинський, С. Людкевич і Р. Глієр.

Відомі також опери на тексти Шевченка - "Катерина" М. Аркаса, "Пан Сотник" Миколи Козаченка, "Сотник" і "Наймичка" М. Вериківського, балет "Лілея" К. Данькевича, незакінчені опери як П. Сокальського та інші.

З росіян писали на вірші Шевченка М. Мусоргський (Гопак і ін.), А. Сєров, П. Чайковський, С. Рахманінов, С. Прокоф'єв, Д. Кабалевський, Р. Глієр та інші.

"Кобзар" став великим народним пісенником. Ще за життя поета в народі починають співати пісні на його твори, поета не тільки читають, а й співають, говорить М. Грінченко. Творчість народу на теми Шевченка вражаюча! Українські фольклористи зібрали вже до двох сотень народних мелодій на тексти Шевченка. Тут варто пригадати, що й Шевченко написав мелодію до вірша свого приятеля В. Забіли: "Пливе човен без весельця".

Нам відомі такі пісні на тексти Шевченка, які з приємністю й тепер слухаємо: "Думи мої", "Тяжко, важко в світі жити сироті без роду", "Зоре ж моя", "Ой три шляхи", "Ой люлі, люлі", "Ой одна…", "Плавай, плавай, лебедонько".

Твори Т.Г. Шевченко, покладені на музику, широко використовуються на уроках музичного мистецтва, літератури, образотворчого мистецтва. Учні із задоволенням їх виконують, із цікавістю слухають. Але вони не тільки сприяють емоційному, музичному, естетичному, духовному, громадянсько-патріотичному розвитку учнів, але й долучають до історичних знань. Їхня роль у вихованні учнів неоціненна.

Література:

Грінченко М. Вибране / Упоряд. і редакція М. Гордійчука, ДВ. Образотворчого мистецтва і музичної літератури. - К., 1959.

Довженко В. Нариси з історії української радянської музики. - ч. 1. АН УРСР, Київ, 1957.

Архимович Л. Українська класична опера. - ДВ, Київ, 1957.

Збірник статей. Из истории русско-украинских музыкальных связей. - Гос. Муз. Изд-во, Москва, 1956.

Спогади про Шевченка, ДВ, Худ. Література, Київ, 1958.

Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка, ДВ, Худ. Літ., Київ, 1957.