Пригадуєте, ми нещодавно слухали симфонію №5 Л. ван Бетховена? Протягом років цей жанр змінювався, і в кожного композитора звучав по-різному. У симфонію впліталися російські, українські, німецькі, польські, угорські, французькі та інші мотиви народних пісень і танців. Багато мелодій мандрували з країни в країну, залишалися неповторними під пером майстрів та звучали в оркестрі. Навіть маленький наспів дає слухачеві можливість одразу впізнати твір... Ось дивіться: тільки чотири звуки, котрі постійно повторюються впродовж твору, — і стає зрозуміло, що це П ’ята симфонія Л. ван Бетховена. Мелодії симфоній Петра Чайковського теж швидко закарбовуються в пам’яті. В них — усе: подих полів та їхня широта і безкрайність, радість кохання й печаль втрат і розлук. Тож насолодімося музикою великого мелодиста.

 Музичне сприймання.  П. Чайковський. Симфонія №6 ( І ч., експозиція).

 Аналіз музичного твору.

1. Яке враження справила на вас мелодія симфонії? (музика трагічна і сумна, схвильвана)

2. Які інструменти виконували головну мелодію симфонії? (інструменти симфон.оркестру)

3. Чи відчувалася форма, в якій написано першу частину симфонії? (сонатна)

Які почуття, настрої переживає людина? Радість, смуток, безтурботність, щастя, тривога, замріяність, піднесеність, розгніваність. Як композитору передати душевний світ людини з усіма його складнощами: суперечливими почуттями, думками, що безперервно змінюють одна одну, протирічать одна одній, взаємодіють? Яку форму обрати композитору для передачі цього світу, на яких думках і почуттях зосередитись? Саме симфонія краще, ніж інші види музики, здатна передати картину суперечливих почуттів. Ось чому майже всі композитори зверталися до написання симфоній! Симфонічна музика-це безмежний світ людських почуттів, глибоких думок та ідей, виражених тембрами різноманітних музичних інструментів у музичних образах. Симфонічна музика не тільки передає тонкі душевні переживання людини (радість, горе, мрії, страждання) і зображає картини природи, але й створює суспільні протиріччя, змальовує боротьбу світлих і темних сил, перемогу добра над злом. До симфонічної музики належать симфонієта та симфонічна сюїта, симфонічна поема, симфонічна картина, симфонічна фантазія, рапсодія, увертюра, концерт і власне симфонія. Симфонія – це великий музичний твір для симфонічного оркестру, що складається з чотирьох частин, кожна з яких має свою назву та характер. Слово «симфонія» грецького походження, що означає «співзвуччя». Прототипом симфонії можна вважати італійську увертюру, що склалася при Доменіко Скарлатті наприкінці XVII століття. Попередницею симфонії була оркестрова сюїта. Ян Стаміц і Франтішек Ріхтер були авторами перших симфоній. Вони також започаткували новий тип оркестру. Саме симфонія краще інших видів музики здатна передати картину суперечливих почуттів. Недарма вона свого часу так упевнено витиснула попередницю – танцювальну сюїту. Відбулося це в другій половині XVІІІ століття. З чим же порівняти симфонію в мистецтві? Для симфонії підійде аналогія з романом чи повістю. Подібно до них симфонія поділяється на декілька частин. Як і романи, вона «населена» різними «героями» – мелодіями чи темами, і ці мелодії не просто випливають одна за одною, а взаємодіють і конфліктують. Яка з частин симфонії має відрізнятися найбільшою напруженістю? Остання? Ні. До моменту її появи людина стомиться від сприйняття музики. Можливо, друга частина має бути найнапруженішою? Теж ні, адже слухач не відразу зрозуміє складні «події» музичного твору. Тому зазвичай найбільшою напруженістю вирізняється перша частина. Її пишуть в особливій музичній формі – в сонатній. Розвиток музики, побудованої в сонатній формі, можна порівняти з дією в спектаклі, де головні герої протистоять чи конфліктують. Перш ніж протистояти чи конфліктувати, необхідно познайомитися з дійовими особами – двома основними темами, мелодіями. Цим композитор ніби зав’язує драму. Далі теми розвиваються, загострюються їх відносини, досягаючи вершини розвитку. Після цього настає підсумок, розв’язка. Інші частини симфонії продовжують думку, висловлену в першій частині, але висвітлюють її з нових сторін. Друга частина, на відміну від першої, проходить зазвичай у повільному темпі. Тут музика передає неквапливий плин думки чи розповідає про красу, щастя або природу. Третя частина (як правило менует чи скерцо) пройнята танцювальністю. Вона немов нагадує про прості радощі життя, відпочинок чи розваги. Четверта, остання частина – фінал. Музика фіналу може бути веселою, урочистою або драматичною. Майже завжди ця частина за характером наполеглива та стрімка. Слухач сприймає її як висновок з усього твору. Симфонії виконує симфонічний оркестр, який складається з таких груп:

- струнні інструменти (скрипка, віолончель, альт, контрабас);

- дерев’яні духові інструменти (флейта, гобой, кларнет);

- мідні духові інструменти (валторна, труба, тромбон);

- ударні інструменти (литаври, бубон, тарілки, барабан).

 

 Розучування пісні.  «На безіменній висоті» (слова М. Матусовського, переклад Дм. Луценка, музика В. Баснера).

Послухайте історію створення пісні "На безіменній висоті"

Послухайте оригінал пісні на російській мові

Проспівайте пісню під караоке (у перекладі на українську мову)

Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія.

• Розкажіть про історичний шлях жанру симфонії. (Прототипом симфонії можна вважати італійську увертюру, що склалася при Доменіко Скарлатті наприкінці XVII століття. Попередницею симфонії була оркестрова сюїта. Ян Стаміц і Франтішек Ріхтер були авторами перших симфоній. Вони також започаткували новий тип оркестру).