Франц  Йозеф  ГАЙДН  (1732-1809)   

Австрійський композитор,  представник віденської класичної школи,  один із засновників жанрів симфонії та струнного квартету.  Стиль  Гайдна органічно  пов’язаний  з культурою  Відня,  що  поєднувала італійські,  південно-німецькі та інші культурні традиції.  Його творчість  охоплює  широкий  спектр  жанрів.  В  доробку  композитора  24  опери, 14 ораторій,  концерти для  фортепіано  та  інших інструментів  з  оркестром,  сонати,  77  квартетів  та  інші  твори. Клавірна музика Гайдна (сонати, рондо,  варіації)  посідає важливе  місце в творчості композитора.  Він написав 52 сонати для фортепіано.  Відкриттям  Й.  Гайдна  вважається також  форма рондо-сонати,  в якій сонатна форма (експозиція,  розробка,  реприза) зливається з формою   рондо  (А -В -С -А   або  А -В -А -С-А -В -А ). Сонати    Й.   Гайдна,   як    правило ,  мають  тричастинний   цикл: 

 1 —сонатне алегро,  2 — повільна частина,  3 —  швидкий фінал зазвичай  у  формі  рондо.

Соната  № 37  ре-мажор — твір,  який   іскриться  радістю  життя  і  завзяттям.   Перша частина  сонати  АІІеgго  соп  Ьгіо  —  безтурботна  та  легка,  друга  дещо  —  лірично-мінорна,   а  третя   —  танцювальний   і  веселий  фінал.

Бесіда  з  учнями  про  особливості  жанру  сонати  та  історію  його  розвитку.  Музичний  словничок

       Соната (італ.  sonare—  звучати)  —  жанр  інструментальної  музики,  призначеної  для одного  або  кількох  інструментів;  інструментальний  твір,  що  складається  із  трьох-чотирьох  різних  за  характером  і  темпом  частин.     Термін  «соната» відомий з XVI ст.  Спочатку цим терміном  називали  будь-який  інструментальний  твір.  На  початку XVII  ст.  утворилося  два  типи  сонат:  церковні  сонати  та  камерні  сонати. Соната  для  скрипки  з  чітко  виписаною   і  розробленою   партією  клавіру  з’явилася  у  Й.С.  Баха.  У  середині  XVIII  ст.  інтенсивно формувався тип  класичної сонати,  і до  кінця  століття  цей  процес  завершився. Й.Гайдн, В.А.Моцарт,  Л.ван   Бетховен  та  інші   композитори  творили  в жанрі  класичної сонати.  Композитори-романтики  збагатили  й  переосмислили  цей  жанр.  Для  розвитку  сонати  багато  зробили  Ф. Шопен,  Р.  Шуман,  Ф.  Ліст,  Й.  Брамс,  Е. Ґріґ та  ін. Наприкінці  XIX  —  на  початку XX  ст.  з’являються  сонати  у французьких  композиторів  Г.Форе,  П.Дюка,   М.Равеля,  К.Дебюссі  та  російських  композиторів  О. Скрябіна,  М. Метнера. У XX  ст. соната  залишається  одним  із  провідних  музичних  жанрів.  Нові  образи  й  засоби  виразності  істотно  змінюють її вигляд —  це  сонати  С.  П рокоф ’єва,  Д.  Ш остаковича,  Б.  Бартока. Першими  сонатами  українських  композиторів  стали   скрипкова  соната   М.Березовського  та  фортепіанні  сонати  Д.Бортнянського.  Пізніше  до  цього  жанру  звертались  М. Лисенко,  В.  Косенко,  Б. Л ятош инський,  М. Тіца,  Р. Сімович,  Ю.  Щуровський,  В.  Сєчкін  та  ін. Жанр  сонати   вирізняється  чіткою  структурою.   Першу  частину  сонати  пишуть  у  сонатній  формі. Сонатна форма —  це  принцип  викладу музичного матеріалу,  який  передбачає не механічне чергування частин  і розділів, а взаємодію тем  і художніх образів.  Теми  — головна і побічна — або  протиставляються  одна  одній,  або доповнюють  одна  одну. Розвиток  тем  відбувається  впродовж  трьох  етапів  —  експозиції,  розробки  та  репризи.

Сонатна форма –це форма інструментальної музики, яка існує вже три століття і досі використовується завдяки тому, що дозволяє композитору поєднати в одному творі дуже різноманітний матеріал і цілком розкрити його ідеї. Основні її принципи: контраст (конфліктність) і розвиток. Сонатна форма складається з трьох частин: 1)експозиції, у якій композитор представляє  слухачеві свої контрастні ідеї, 2)розвиток, де ці контрасти розвиваються до кульмінації, найвищої фази і 3)репризи, де вони вибухають, визволяючи свій енергетичний заряд.

У першій частині сонати (експозиції) представлені тема вступу, головна та побічна партії.

У середній частині сонати – розробці – теми-образи розвиваються. Вони переплітаються, розбиваються на короткі мотиви, змінюють свій вигляд. Між темами загострюються суперечності. Музика набуває напруженого, нестійкого характеру, з’являється потреба в розрядці. Настає час розрядки – це реприза, тобто повторення, відновлення. Теми звучать так само, як і на початку, але контраст між ними згладжується. Сонатна форма – це побудова музики, образи якої не тільки протиставляються, а й активно взаємодіють, утворюючи частини: експозицію, розробку та репризу. Ця форма дозволяє передати драму лише інструментальними засобами без застосування слів, як в опері.

Експозиція - показ головної і побічних тем

Розробка - розвиток тем

Реприза - повторення тем (часто відозмінене

Прослухайте   ще   раз   першу  частину  сонати   № 37   Й.   Гайдна   і  складіть  схему  цього   музичного  твору.   Перевірте,   чи   вдалось   вам  виокремити  експозицію ,  розробку та  репризу  в  сонатній  формі.   

Музичне  сприймання.  Й.Гайдн Соната 

Клод  Дебюссі.Соната  для  віолончелі  та   фортепіано ре-мінор.

Порівняйте  сонату  К.  Дебюссі  з  сонатою   Й.  Гайдна.  Як  прослідковується  сонатна  форма  у  першій  частині  твору? 

Соната Гайдна життєрадісна, швидка, енергійна, віртуозна.  Вона написана для одного інструменту – фортепіано.  Вимагає біглості пальців.

Соната  Дебюссі – тужлива, протяжна, задумлива, драматична. Соната написана для 2-ох інструментів:  ф-но і віолончелі . В сонаті Гайдна чітко виділені три складові : експозиція (головна партія, побічна) розробка та реприза. А в сонаті Дебюссі стерті чіткі кордони між частинами.

Варіація, варіювання, варіювати, варіант – ось слова,  які знайомі кожному мало не з першого класу. У будь – якому разі  на контрольних з математики завжди дають кілька варіантів завдань. Ми так звикли до цього слова, що нам нема коли вдумуватися в його сенс.

        А між тим воно означає зовнішню зміну форми за умови незмінності сутності. А це, як ви розумієте, таке часте явище в житті, що виникає на кожному кроці.

        Адже чому ваші завдання і приклади на контрольних називають варіантами ? Тому що ті й інші однотипні, будуються за одним принципом. Тільки числа різні й умови.

        Що ж стосується музики, то кожен, звісно, помічав, як часто під час повторення ми дещо змінюємо мелодію. Це і є варіант.

          Але справа не тільки в цьому. Музика взагалі не буває без варіювання. Це закон. Такий самий закон, як і те, що музика не буває без повторення. А де повторення- там і зміна. Наші дні можуть бути схожі, як краплі води, проте вони все одно різні. Змінюється все, що рухається, що відбувається в часі.

     Цікаво, що, варіюючи музику, композитор тим самим її затверджує, закріплює в пам’яті. Змінюючи, він ніби  розглядає її з різних боків, намагається побачити всі її можливості, переконатися в її красі та досконалості.

 Варіація – це найстаріша музична форма, в основі якої – тема та її видозмінені повторення. Витоки варіації слід шукати в народній музичній творчості, виконавській діяльності співаків та особливостях звучання музичних інструментів. Свій розвиток вони отримали  У творчості Й.С Баха, Г.Ф.Генделя. Часом композитори пишуть варіації на народні теми або на музику інших композиторів -  на знак вдячності.

         Зазвичай варіації – це інструментальна музика.Але варіюються  найчастіше найпопулярніші пісенні або танцювальні мелодії. Інструмент немовби розфарбовує на всі лади той малюнок, який укладено в мелодії.

              Музичний жанр варіацій дуже багатий за своїми можливостями.

Він – один із найстаріших, але достатньо широко використовується і в сучасній музиці. Клавесиністи ХVІІ- ХVІІІ століть любили так звані орнаментальні варіації, в яких мелодія немовби розфарбовувалася фігураціями. Дуже багато яскравих і захоплюючих варіацій ви знайдете у Ф.Й. Гайдна, В.А.Моцарта, Л.ван Бетховена. Цілі сюжети вкладали в цю форму Р.Шуман та П.Чайковський.

           Варіації можна зустріти в джазі, в симфонічній музиці, в інструментальній, і навіть у виконанні народних інструментів – наприклад, української бандури.

Розучування   пісні : А.Комлікова "Матінко матусю"

Мінусовка пісні 

http://x-minus.pro/track/410503/pisnja-pro-mamu

Узагальнення  вивченого  матеріалу.  Рефлексія.

а)Розкажіть  про   особливості   жанру  сонати. (Основні її принципи: контраст (конфліктність) і розвиток. Сонатна форма складається з трьох частин: 1)експозиції, у якій композитор представляє  слухачеві свої контрастні ідеї, 2)розвиток, де ці контрасти розвиваються до кульмінації, найвищої фази і 3)репризи, де вони вибухають, визволяючи свій енергетичний заряд).

 б)Що   вам   запам’яталося  з  історії  розвитку  цього  жанру  в  музичному  мистецтві? (Термін  «соната» відомий з XVI ст.  Спочатку цим терміном  називали  будь-який  інструментальний  твір.  На  початку XVII  ст.  утворилося  два  типи  сонат:  церковні  сонати  та  камерні  сонати. Соната  для  скрипки  з  чітко  виписаною   і  розробленою   партією  клавіру  з’явилася  у  Й.С.  Баха.  У  середині  XVIII  ст.  інтенсивно формувався тип  класичної сонати,  і до  кінця  століття  цей  процес  завершився. та  інші   композитори  творили  в жанрі  класичної сонати). 

  в) Які  композитори  працювали  в  жанрі  сонати? (Й.Гайдн, В.А.Моцарт,  Л.ван   Бетховен, Ф. Шопен,  Р.  Шуман,  Ф.  Ліст,  Й.  Брамс,  Е. Ґріґ, Г.Форе,  П.Дюк,   М.Равель,  К.Дебюссі , О. Скрябін,  М. Метнер)