Мистецька скарбничка:

Анімація - вид кіномистецтва, о полягає у зйомці мальованих або об'ємних персонажів

Українському кіномистецтву минуло вже понад 100 років! Воно веде свою історію з 1907 року, коли в Одесі було створено перше приватне кіноательє, яке поступово переросло в кінофабрику. Виникли й інші кіноосередки. Для фільмів за участю Віри Холодної — легендарної зірки німого кіно, яка народилася в Полтаві й багато знімалася в Одесі, було побудовано знімальний павільйон. Після націоналізації приватні установи реорганізували в державну кінофабрику, на її основі створили Одеську кіностудію, що стала центром кіновиробництва.

У 1928 р. було відкрито кінофабрику в Києві (нині — Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка).

Вивчення нового матеріалу.

План вивчення нового матеріалу:

1.Зародження українського кіно.

2.Різновиди українського кіно:

-Екранізація популярних вистав, у яких грали корифеї українського театру;

-Поетичне кіно;

-Міська проза

3.Жанрова специфіка:

-Біографічні та історичні

-Детективно-пригодницькі

-Психологічна драма

-Воєнні фільми

-Комедія

4. Світове визнання українського кіномистецтва

5. Українське анімаційне кіно.

 Перші кроки українського кіно — від документальних до ігрових стрічок — суголосні загальноєвропейським пошукам. Проте на відміну від країн Європи, де перевагу надавали жанрам комедії, мелодрами й авантюрного фільму, піонери вітчизняного кінематографа насамперед приділяли увагу екранізації популярних вистав, у яких грали корифеї українського театру. Наприклад, «Наталка Полтавка» (з Марією Заньковецькою в головній ролі), «Наймичка» за оперою М. Вериківського та поемою Т. Шевченка, «Москаль-чарівник» і «Богдан Хмельницький». Упродовж наступних десятиліть жанр екранізації літературної класики відігравав істотну роль в українському кіно.

Ø Дослідіть самостійно, які твори української та зарубіжної літератури екранізовано в Україні, у яких жанрах кінематографа їх знято. Які твори ви б запропонували для екранізації в наш час?

Від початку свого існування і до 40-х років XX ст. український кінематограф входив до світового кіноавангарду за кількістю знятих стрічок і майстерністю хронікально-документальних та ігрових фільмів. Візитною карткою Одеси стала стрічка «Броненосець «Потьомкін» (1925) режисера Сергія Ейзенштейна, внесена кіно фахівцями до десятки найкращих фільмів світового кінематографа. Документальний фільм «Людина з кіноапаратом» Д. Вертова увійшов до скарбниці світового кіномистецтва.

З ім'ям Дзиги Вертова, теоретика документального кіно, винахідника техніки монтажу, методу прихованої камери та інших операторських прийомів, пов'язана поява першого вітчизняного документального звукового фільму «Ентузіазм. Симфонія Донбасу». Ідеї та творчість митця, який, працюючи в Україні, розвивав авангардний напрям кінематографа, вплинули на розвиток вітчизняної і світової документалістики. Чарлі Чаплін назвав фільм «однією з найвражаючих звуковізуальних симфоній».

Ø У вільний час перегляньте фільм «Ентузіазм. Симфонія Донбасу». Чи згодні ви з високою оцінкою стрічки Чарлі Чапліним?

З появою звуку і кольору розпочався новий етап розвитку українського кінематографа. Першою кольоровою стрічкою Національної кіностудії художніх фільмів імені 0. Довженка стала комедія «Сорочинський ярмарок» (1938) режисера і сценариста Миколи Екка.

Олександр Довженко (1894-1956) — фундатор українського і класик світового кіномистецтва, кінорежисер, письменник, художник, громадський діяч і палкий патріот.

0. Довженко, уродженець Чернігівщини — чарівного і мальовничого краю, який він оспівував у своїй «Зачарованій Десні», розпочав свій життєвий шлях сільським учителем. Згодом дипломатична робота в Польщі та Німеччині надала йому можливість активно контактувати з представниками європейської художньої інтелігенції. Після повернення в Україну він працює художником-карикатуристом, а з 1926 р. на Одеській кінофабриці починає опановувати професію режисера.

Кінознавці вважають, що справжня історія українського кіно розпочалася саме з виходу на екрани фільму Довженка «Звенигора», що увійшов до слов'янської трилогії разом з фільмами «Арсенал» і «Земля». Різні за тематикою картини об'єднує спільна ідея невідривності людини від природи, землі, Батьківщини.

У 1932 р. після зйомок новаторської звукової стрічки «Іван» про будівництво Дніпрогесу режисера запрошують на кіностудію «Мосфільм», де він знімає фільми на соціальне замовлення.

У воєнні роки кінематографічна діяльність О. Довженка концентрується навколо документалістики. Епічна кіноповість «Україна в огні» (1943) була заборонена в часи сталінізму, а її автору не дозволили працювати в Україні.

У своїй творчості О. Довженко поєднав загальнолюдські цінності з національними. Майже всі його фільми пов'язані з Україною, її історією, щирими й мудрими людьми; сповнені оптимізму щодо її духовного майбуття.

Чарлі Чаплін так оцінив творчість нашого співвітчизника: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

У період демократичних перетворень 60-х років зазнає розквіту українське поетичне кіно — самобутнє явище, що стало носієм українського світогляду з яскравим національним забарвленням. Цей напрям знайшов яскраве втілення у творчості видатних кінорежисерів Сергія Параджанова («Тіні забутих предків»), Юрія Іллєнка («Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною відзнакою», в якому дебютував Богдан Ступка), Леоніда Осики («Камінний хрест» за мотивами новели В. Стефаника) та ін. У цих стрічках представлено життя людей, невід'ємне від природного оточення, рідної землі, звичаїв та обрядів. Завдяки використанню фольклорних мотивів, специфічних операторських прийомів і монтажу портрети героїв постають реалістичними й символічними водночас, а соціальні події — лише тло для справжніх людських драм.

Маніфестом українського поетичного кіно вважають кінокартину «Т ін і забутих предків» (1964) за однойменною повістю М. Коцюбинського. Історія про гуцульських Ромео і Джульєтту — Івана та Марічку, про трагічне кохання, що розквітло всупереч ворогування їхніх родів. Фільм знімали у природних декораціях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут була написана повість. Важливою рисою фільму, знятого режисером Сергієм Параджановим (1924-1990), став специфічний підхід до народної культури: не екзотичний колорит обрядів і розваг чи антураж одягу, побуту, говірки, а справжня народна стихія життя персонажів. Режисеру вдалося створити творчий ансамбль однодумців: акторів Івана Миколайчука, Лариси Кадочнікової, Миколи Гринька та ін., оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика, художника-постановника Георгія Якутовича. І Знакова постать нашої культури — Іван Миколайчук (1941—1987), який зіграв головну роль, став обличчям України, втіленням її національного духу. Музику до фільму написав М . Скорик. Окрім того, картина насичена різножанровим музичним фольклором: мелодії весільних музик, голосіння, веснянки, колядки та щедрівки. У стрічці звучать поширені в Карпатах інструменти: сопілка-денцівка, флояра, коза, дримба, трембіта. Ридаючі голоси трембіт надають подіям особливого емоційного забарвлення, підкреслюючи колорит легенди. Музика стала одним з головних компонентів образної структури фільму. На момент виходу на екрани фільм мав ефект естетичної бомби. Такі ознаки «поетичного кіно», як складна мова, сповнена метафорами й алегоріями, логіка символічних асоціацій, породжували численні дискусії, розділяючи фахівців на його захоплених прихильників і противників, які звинувачували творців в архаїзмі й етнографізмі, буцімто несумісних із сучасністю. Справедливість високих оцінок була підтверджена часом. Але тоді поетичне кіно опинилося під забороною. У 1973 р. С. Параджанова заарештували й засудили на п’ять років. Ф ільм демонструвався за кордоном під назвою «Червоні кон і» й отримав нагороди на міжнародних фестивалях у Рим і, Салон іках («Золота медаль» за режисуру), аргентинському місті М ар-дель-Плата (за операторську роботу).

**Перегляньте фільм і проведіть обговорення, висловіть власні думки про роботу режисера та оператора, гру акторів.