Іоанно-Богословська церква у с. Розкопанці  (ст.257)

— пам'ятка архітектури національного значення, одна з найгарніших церков на Київщині. Раніше її датували 1884 роком, але відповідно до новітніх досліджень її вік складає майже 3 століття. УПЦ МП. Село Розкопанці розташоване на північний схід за 5 км від райцентру і 7 км від залізничної станції «Богуслав», на правому березі річки Рось. З південного заходу села знаходиться ліс. Розкопанці мають рівниний рельєф, місцями — яружно-балочний. У 2014 році архітектор Іван Биков фактично довів, що церква Івана Богослова була зведена у 1726 році у Богуславі (стояла там де зараз пам'ятник Марусі Богуславці), а у 1884 році її перенесли у Розкопанці у зв'язку з його частим підтопленням водами річки Рось і на новому місті освячено на честь апостола Іоана Богослова. Саме в цьому храмі був охрещений майбутній художник І. М. Сошенко. Оскільки храм дерев'яний, його розбирали та після перевезення збирали по-новому.

У період колективізації Іоано-Богословський храм було зачинено, а під час Другої світової війни церкву відкрили для парафіян. У 1950–1960 роки приміщення храму використовували як Будинок культури, а згодом — як сховище зерна. У 1990 році храм знову відкрили і в ньому відновилося богослужіння. Приміщення повністю реставрували, перекривали, перефарбували. На церковному подвір'ї — надгробок з фотографією молодої жінки і написом: «Да будет твоя святая воля / Анна Савельевна Цюрупа скончалась 29 янв. 1910 на 23 г. жиз(ни)». В храмі є мироточива ікона — Державна ікона Божої Матері.

В селі є стара церковна школа, побудована при храмі. Приміщення досі стоїть, але саму школу закрили, бо замість неї побудована новіша.

З 2002 року настоятелем Іоано-Богословського храму є о. Василій Собко. Служби проводяться регулярно. Розташована на околиці села. Дерев'яна на кам'яній основі п'ятизрубна з дзвіницею. Перекрита куполами, завершеними головками, бічні приділи — плоскою стелею. Дзвіниця завершена шатром з головкою. Всі зруби з'єднані з центральним напівкруглими вирізами арок. В інтер'єрі зберігся розпис XIX в. Гармонійно розвинена композиція будівлі, майстерно виконані деталі ставлять пам'ятник в ряд цікавих зразків українського дерев'яного зодчества XIX ст.

Й. Главка. Національний університет ім.Ю. Федьковича (ст.257)

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації — визначний архітектурний шедевр Західної України, розташований у місті Чернівці (Україна).

З 24 серпня 1963 року є пам'яткою архітектури національного значення (ох. № 778/0).

28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції (англ. Residence of Bukovinian and Dalmatian Metropolitans) включили до списку Світової спадщини.

За підсумками загальнонаціональної акції «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци», що проводилась протягом 2010–2011 років, митрополича резиденція потрапила до топ-7.

Сьогодні — Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Після входження частини Буковини до складу Габсбурзької монархії (1775) було утворено Буковинську єпархію з центром у місті Чернівці. Для розміщення Буковинські архієреї та консисторії за короткий термін звели «Єпископську резиденцію». Місце під будівництво обрали на одному з місцевих пагорбів «Домнік» (або «Панська гора»). З 1882 року — «Габсбурзька гора», яку в народі через складнощі вимови називали — «Гарбуз гора».

У 1849 році було утворено Герцогство Буковина. Тогочасний єпископ Євгеній (Гакман), відігравши визначальну роль у відокремлені краю від Королівства Галичини і Володимирії, не допустив його приєднання до Семигороду, а місцевої православної церкви — до Трансільванської митрополії. Натомість владика Євгеній увесь свій вплив і авторитет спрямував на створення окремої митрополії.

Відповідну петицію, ухвалену єпархіальними зборами, владика у лютому 1861 року передав особисто цісарю. Одночасно, монарха просили санкціонувати будівництво у Чернівцях нової православної архієрейської резиденції, що відповідала би статусу столиці коронного краю. Франц Йосиф I своїм указом від 20 серпня 1863 року затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру, пообіцявши у майбутньому прийняти позитивне рішення щодо питання Буковинської митрополії.

Автором грандіозного проекту став молодий чеський архітектор Йозеф Главка, який обійняв посаду заступника голови будівничого комітету (Євгена Гакмана).

6 липня 1864 року буковинський єпископ на місці старої резиденції урочисто заклав «угольний» (наріжний) камінь у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років.

Вирішивши максимально використовувати місцеві будівельні матеріали, Й. Главка почав вивчати місцеві надра. Він особисто побував у, багатих на запаси каменю—пісковика, селах Чуньків, Василів, Дорошівці. У вказані населені пункти були відряджені досвідчені каменярі, які навчали місцевих майстрів тонкощам ремесла. Як наслідок було запущено каменярський конвеєр, звідки потоком надходили необхідні матеріали. У самих Чернівцях запрацювали два цегельних та один керамічний заводи, а також будівельна школа. Особлива увага приділялась виготовленню клінкера.

Від виробників вимагали продукцію з найкращими якісними характеристиками. Зодчий регулярно навідувався на підприємства й давав вказівки щодо удосконалення технології. На всіх цегельнях сировину для майбутньої цегли заготовляли завчасно. Глину зберігали у спеціальних буртах на відкритому повітрі, де взимку вона мала обов'язково перемерзнути й лише після цього з неї починали виготовляти сирець. Практично кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук. Останній етап контролю якості проходив безпосередньо на будівництві. Перед в'їздом на територію було зведено спеціальну естакаду двадцятиметрової висоти, з якої цеглини скидали на тротуар, і якщо хоч на одній з'являлися тріщини, то забраковували всю партію.

Процес будівництва відбувався ретельно та акуратно. Для забезпечення високої якості цегляної кладки Й. Главка запросив із західних регіонів Австрії тридцять найкращих мулярів, але й їм заборонялося протягом зміни використовувати більше сотні цеглин. Будівельний розчин розводили у величезних чанах, куди додавали падаль та курячі яйця.

Чудові властивості місцевої будівельної сировини були підтверджені у 1878 році, коли за розпорядженням чеського митця виготовили велику декоративну вазу з буковинського алебастру, яку демонстрували у Богемії, а згодом — у Парижі. Організатори вернісажу оцінили шедевр у сімсот гульденів та ввели Й. Главку до списку переможців. Водночас, зодчий привернув увагу європейських спеціалістів до ще одного буковинського дива — так званого «Коралового Каменю», який сяяв гарними кольорами і був помережаний оригінальними природними візерунками. Фрагмент коралового каменю ще й дотепер можна побачити в оформленні «Мармурової зали» резиденції.

Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, що стала яскравим зразком постромантичних тенденцій в архітектурі, збудовано в дусі еклектики.

Комплекс чітко спланований і лаконічний, у своїй сукупності нагадує середньовічний замок. Двір з трьох боків замкнутий корпусами, які утворюють парадний курдонер, що нагадує своєрідний бароковийцеремоніальний двір.

Архітектурний ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом. Вражаючими є практично всі архітектурні елементи — високі цегляні стіни, оздоблені червоною теракотою і різьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною узором поливаною черепиці білого, голубого, зеленого і коричневого кольорів; вишукані ажурні ковані решітки тощо.

Кафедральний собор Олександра Невського (ст.257)

Кафедральний собор святого благовірного князя Олександра Невського — православний собор у неовізантійському стилі, розташований в Кам'янці-Подільському. Зруйнований у роки радянської влади, відновлений в час Незалежності України. Собор був побудований у 1893 році на честь 100-річчя «приєднання» Поділля до Росії. Храм будувався на народні кошти, зібрані Олександро-Невським опікунством. Закладка церкви відбулася 2 травня 1891 року, a 24 листопада 1897 собор було освячено. Будівництво собору, розпис стін і закупівля культового приладдя обійшлися більш ніж в 100 тисяч рублів. Приміщення церкви обігрівалися паровим опаленням.

Споруда вражала величчю і була одним із яскравих храмів Кам'янця-Подільського. Побудована у візантійському стилі, з великим головним куполом і чотирма напівкуполами по боках, церква мала над західним входом невелику дзвіницю. Собор мав двох'ярусний іконостас роботи московського майстра Ахапкіна. У числі пожертв на храм був хрест, присланий в подарунок імператрицею Олександрою Федорівною, дружиною Миколи II. При церкві на початку XX століття діяло Олександро-Невське братство з народною читальнею і бібліотекою.

У 1930-ті роки храм був розібраний на цеглу. В час після проголошення Незалежності України собор відбудовано — він знову став однією з визначних пам'яток Кам'янця-Подільського.

В архітектурі українського романтизму досить часто застосовували ротонду із колонами (або без них) з яскраво вираженими ампірними формами.