Відомості про В.А.Моцарта
Відомості про В. А. Моцарта
Пригадаймо австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Ми вже не раз слухали його музику. Наприклад, фрагмент з опери „Чарівна флейта”. Незважаючи на постійні концертні виступи, що розпочалися з 6-річного віку, та напружені пошуки заробітку в останні роки життя, Моцарт створив велику кількість творів у всіх існуючих на той час музичних жанрах і формах. За своє недовге життя (35 років) він написав понад 600 творів: 19 опер ( у тому числі славетні «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта»), 50симфоній, сонати, концерти.
Вольфганг Амадей Моцарт народився 27 січня у старовинному містечку Зальцбург в родині талановитого музиканта, композитора і педагога Леопольда Моцарта. Вольфганг був сьомою дитиною у сім’ї. Якось до Моцартів завітав у гості друг. Чотирирічний Вольфганг у цей час сидів за столом, тримаючи в руках перо, вмочене разом із пальцями в чорнило. Гість поцікавився, чим займається малий, а той відповів: «Я пишу концерт для клавесина». Коли батько уважніше придивився до записів, ледь не заплакав. Це був не просто набір нот, а справжній повноцінний твір, який так потім і назвали - Концерт для клавесина. Отже, в чотири роки Моцарт створив концерт для клавесина. А вже в 6 років Моцарт дав свій перший концерт. А пізніше, він разом із батьком і сестрою виступав із концертами в різних містах Європи. У 8 років маленький Амадей написав свою першу симфонію. Його природні музичні здібності та пам'ять були вражаючими. Моцарта часто вмовляли припинити музикування, щоб запобігти перевтомі. Талант Моцарта не залишив байдужим навіть австрійського імператора. Він замовив у 12 річного Моцарта оперу. А у 14 років став академіком Болонської академії, це при тому, що звання академіка присвоювалось лише з 26 років. Подорожуючи, у Франції Моцарт знайомиться з Алозією Вебер. Вона стала першим коханням талановитого композитора. Він навіть мріяв одружитися з нею, але батько Моцарта, дізнавшись про почуття сина, заборонив закоханим зустрічатися, тому що Алозія була з бідної сім'ї . Після подорожі Моцарт повернувся у Зальцбург та поступив на службу до архієпископа. В його обов’язки входило не тільки грати, а й прибирання дому. А обідати приходилось з прислугою. Грати за межами дому заборонялося. У ті далекі часи кожен музикант, щоб заробляти собі на життя, повинен був служити при дворі якогось вельможі або в церкві і, крім «музичних» обов'язків, він мав ще й інші, як звичайний слуга. На відміну від свого батька, який усе життя прослужив при дворі архієпископа Зальцбурзького, Вольфганг не захотів змиритися з принизливим становищем слуги і залишив службу. Засмучений лихою долею, Моцарт тікає до Відня. Після цього Моцарт мав утримувати себе, покладаючись лише на свій талант. Протягом життя він написав багато творів на замовлення, з метою заробітку. Чимало композиторів в усі часи писали на замовлення, та ніхто й ніколи не робив це так легко, невимушено й талановито, як Моцарт. «Я дуже стомлююсь, - писав він у листах до батька, - лягаю о 12 ночі, а прокидаюсь о 5-й ранку». З 25 років і до кінця своїх днів Моцарт жив у Відні(Австрія). Протягом життя він написав багато творів на замовлення, з метою заробітку.
Одним з таких творів є Реквієм. Реквієм — це траурний твір, присвячений пам'яті померлих.Якось Моцарта перестрів незнайомець. Високий худорлявий чоловік подивився суворим поглядом і спитав: - Ви пан Моцарт? – суворість незнайомця наганяла страх. - Так. А що вам потрібно? - Не могли б ви написати реквієм? - Для кого?
- Ім'я має залишитися невідомим. Це меса за померлим. Вигляд у незнайомця став зовсім зловісним. – Заупокійна меса. Вольфганга мов снігом сипнуло за шкіру. Він раптом уявив власну смерть і подумав, що незнайомець з'явився попередити про ЇЇ наближення: - Реквієм має створюватися в повній таємниці... Незнайомець пішов, а Моцарт ще довго розмірковував про цю зустріч. Чим більше він думав про таємничого незнайомця, згадував його похмурий голос, моторошний погляд, тим імовірнішим здавалося, що ця зловісна постать — провісник смерті... Замовлення це пригнічувало його і сповнювало забобонним страхом. Вольфганг відчував себе втягнутим у боротьбу між світлом і темрявою. Іноді здавалося, що він створює реквієм для самого себе... Моцарт не написав Реквієм в строк. Від замовника він отримав на доопрацювання ще місяць. Не покидав працю незважаючи навіть на погане самопочуття. Якось прийшли друзі, вони заграли йому частину твору, а сам Моцарт доспівав замість хору. Після цього у нього сильно піднялась температура, втратив свідомість. Коли ж на ранок до нього прийшов учень, Моцарт показав що, де у творі треба дописати. А вже о 1 ночі 36-річний світовий геній віддав Богу душу. Помер Моцарт 5 грудня 1791р. Смерть була раптовою. Балакали, що його отруїли, та це не було доведено. Дехто звинувачує у смерті його головного конкурента - Сальєрі, та його причепність не була доведена. Основною версією вважається – виснаження організму. Тіло Моцарта поклали у гроб з не пофарбованих соснових дощок. Для нього не знайшлось навіть окремої могили – його поховали в одній ямі з бідняками, бездомними та злочинцями. На більше грошей не вистачило. Лише через багато років тіло Моцарта намагались знайти – та все дарма. Сьогодні на початку кладовища, де спочиває композитор, стоїть гарний пам’ятник Моцарту, та тіла під ним немає.
Таємницю замовника Реквієму розкрили згодом: це був граф, який мріяв стати композитором. Але він не вмів писати музику, тому купував твори, переписував і презентував як свої. Коли ж померла графова дружина, граф замовив у Моцарта Реквієм, який хотів присвятити своїй дружині. Талант Моцарта та загадкові обставини останніх днів його життя привернули увагу митців із різних галузей мистецтва: Олександр Пушкін написав маленьку трагедію «Моцарт і Сальєрі», що лягла в основу лібрето однойменної опери Миколи Римського-Корсакова. П'єса австрійського драматурга Пітера Шефера «Амадей» стала основою сценарію кінофільму режисера Мілоша Формана з такою ж назвою. Американський письменник Девід Вейс написав про Моцарта два цікавих романи — «Піднесене і земне» та «Убивство Моцарта». Усі, хто досліджував життя і творчість Вольфганга Амадея Моцарта, намагалися розкрити глибину і красу його музики, розповісти про його геніальне обдарування, про його яскраве, цікаве, проте сповнене важкою працею і прикрощами життя. У своїй книзі «Музика та її представники» російський композитор Антон Рубінштейн написав: «Вічне сонячне світло в музиці, ім'я твоє — „Моцарт”.
Мало хто знає, що син Моцарта (Франк Ксавер Моцарт) впродовж 13 років мешкав у Львові. Він організував хор, вчив дітей грати на фортепіано, влаштовував концерти й сам диригував на них. І як батько, писав музику. У багатьох його творах звучать мотиви українських народних пісень.
А ми повернемося до «Реквієма». У XVIІ-XVIII століттях церковний реквієм перетворився на великий багаточастинний твір для солістів, хору та оркестру. Вслухаймося у звучання трагічної та невимовно прекрасної мелодії сьомої частини «Реквієму» — «Lacrimosa» — у супроводі коротких (лише з двох звуків) інтонацій оркестру, що схожі на плач чи стогін. «Цей день буде днем сліз» — такі перші слова цієї частини. Величне і зворушливе звучання Реквієму несе в собі глибоке почуття любові композитора до людей. Цей геніальний твір давно став одним із всесвітньовідомих концертних творів.
Відомості про „Маленьку нічну серенаду” В. А. Моцарта
Одним із найпопулярніших творів геніального австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта була сюїта для струнного оркестру, відома під назвою „Маленька нічна серенада”. Вона написана в 1787 році, у Відні, де молодий композитор заробляв гроші на життя для своєї родини, створюючи музику на замовлення. Але цей світлий, витончений, граціозний і безмежно мелодійний твір Моцарт написав за покликом душі і вклав у нього найщиріші почуття. Серенада – це музичний твір, який виконують перед чиїмось помешканням на знак поклоніння чи любові. Сюїта схожа на прекрасну мініатюрну симфонію. Чотири частини твору – «Алегро», «Романс», «Менует» і «Рондо» – сповнені світлом, ніжністю і м'яким гумором. Рондо – це музична форма, яка складається з кількаразового чергування головної теми (рефрену) з побічними, де початком і кінцем завжди є саме головна тема. Термін походить від італійського слова „коло”.