Живопис класицизму
Характерні риси живопису класицизму: цілісні композиції, яким підпорядковані виразні засоби та система кольорів, величні та ліричні пейзажі. Теми картин: античні герої, історичні персонажі, міфологічні сюжети. Жанри живопису: історичний живопис, портрет, пейзаж. Художники: Н. Пуссен, К. Лоррен, А. Менгс, Ж.Л. Давід, Ш. Лебрен. М. Кауфман та інші. Основоположником класицизму в живописі Франції називають Нікола Пуссена. У своїх картинах він прагнув до врівноваженості композиції, вивіряючи розміщення персонажів на полотні, як геометр розраховує своє креслення. Але його твори не перетворилися в розсудливі схеми завдяки радісним, світлим фарбам, чіткості та вишуканості малюнка, багатству зображз'ваних почуттів. У живописі Н. Пуссена переважала антична тематика. Він уявляв Давню Грецію як ідеально-прекрасний світ, населений мудрими і досконалими людьми. Однією з тем живопису митця була міфологія («Нарцис і Ехо», «Царство Флори», «Аркадські пастухи» тощо).
Нікола Пуссен. Нарцис і Ехо. (ст.190)
Нарцис – син річного бога Кефіса і німфи Лавріони, прекрасний, але гордий і холодний юнак, який не любить нікого, крім себе самого. Багатьох німф він зробив нещасними, відкинувши їхню любов. Однією із них була німфа Ехо, над якою тяжіло прокляття Гери: Ехо не могла говорити, а на запитання відповідала, повторюючи їх останні слова. Богиня любові Афродіта наказала Нарциса: він закохався в своє особисте віддзеркалення в річці. Не добившись від свого «вибраного» взаємності, Нарцис помирає від нерозділеної любові. Це проходить на очах у нещасної німфи Ехо, яка і дальше любить Нарциса. В тому місці, де схилилась на землю голова Нарциса, виросла біла духмяна квітка – квітка смерті, нарцис.
Ніколо Пуссен. Танкред та Ермінія (ст.191)
Багато сюжетів картин Н. Пуссена мають літературну основу. Деякі з них написані по мотивах твору поета ітачійського Відроджена Т. Тассо «Звільнений Єрусалим», в якому розповідається про походи лица-рів-хрестоиосців у Палестину. Художника цікавили не воєнні, а ліричні епізоди, наприклад, історія кохання Ерміиії до лицаря Танкреда. Він був поранений у бою, і Ермінія мечем обрізала собі волосся, щоб перев язати ними рани коханого.
На полотні (1629-1630 рр.) панує гармонія і колір. Фігури Танкреда і схиленої над ним Ерміиії створюють щось на зразок круга, що привносить у композицію рівновагу і спокій. Колорит картини побудований на гармонійному поєднанні чистих фарб — синьої, червоної, жовтої та оранжевої. Відчуття простору виникає завдяки пустому передньому плану.
Піднесена, епічно монументальна картина зображує любов головних героїв (вони належать до ворогуючих сторін) як найбільшу цінність, що є важливішою за всі війни та релігійні конфлікти.
Клод Лоррен був сучасником Н. Пуссена. Свою творчість він посвятив пейзажу, що у Франції XVII було рідкістю. Його полотна втілюють ті ж ідеї та композиційні принципи, що і пейзажі Н. Пуссена, але відрізняються більшою тонкістю колориту і віртуозно побудованою перспективою.
Художник тяжів до м’якої світлотіні та рівної розсіяної освітленості, що дозволяло передати ефект «розчинення» обрисів предметів вдалині. Фігури персонажів на передньому плані видаються майже непомітними у порівнянні з епічними величними деревами, гірськими схилами, морською гладінню, на якій ніжними відблисками грас світло.
Клод Лоррен. Ранок у гавані (ст.192)
Зображаючи на своєму полотні ранній ранок в морській гавані, художник, як завжди, створив нереальний, підказаний власною фантазією пейзаж, з мотивати римських окружностей. Всі будівлі на картині – античні побудови, напівзруйновані, зарослі і вже втрачаючи бувшу велич. Моряки на передньому плані грузять на корабель тяжкі тюки та бочки – готуються до відплиття. Портові хлопчики ловлять рибу на саморобні вудки. Гавань живе своїм привичним ,щоденним життям.
Але все ж головний персонаж на шедеврі Лоррена – це сонце, в блискучих променях якого плещеться вічне море з великими і малими парусниками і зовсім крихітними лодочками рибаків. М’яке, охристо-золоте світло об’єднує композиційні плани і тонкими переходами від яркого світла до глибоких тіней створює віртуозно побудовану світло-повітряну перспективу. Вузька сонячна доріжка , за задумом автора, відтягнута в сторону від глядача, протягнулась до берега, підсилюючи враження глибини і широти морського простору. Тонкий настрій свіжості морського ранку, легкого вітру, туманної димки, легких хмар, майстерно втілені Лорреном в одному із його ранніх робіт, прикрашаючих нині музей Ермітаж.
Клод Лоррен. Пейзаж зі сценою відпочинку на шляху в Єгипет (Полудень)(ст.192)
невипадково художник вибрав святий біблійний сюжет для свого піднесено-прекрасного пейзажу. Та і де ще віруючий католик міг розмістити для відпочинку Святе сімейство – Діву Марію, маленького Ісуса, обручника Йосифа і супутнього їм Ангела? Ідеалістична картина розповіді з мирно пасущим стадом, величними деревами, вишуканими мостами і заворожуючими дальними планами всього лише доповнює дію – тимчасове пристановище самого Бога, маленького Ісуса. Він грає на колінах у своєї мами Марії, перед ним коліноприклонний Ангел, чуть дальше – старець Йосиф. Хлопчик – пастушок, засоромившись, поспішно іде геть – хто знає, може бути для того, щоб розказати людям про свою чудесну зустріч? Неймовірно легкий і теплий, ніжно-золотистий колір пронизує весь простір картини, об’єднує передній, середній і задній плани. Лоррен зобразив свій «Полудень» незвичайно свіжим, як травневий ранок, майже «райським» .
Одним із видатних представників французького живописного класицизму був Жак Луї Давід. Його картини, написані під впливом античної культури, утверджують строіу мораль, стриманість почуттів, від них віс духом суворості.
Жак Луї Давід. Клятва Гораціїв. (ст.192)
Дія картини «Клятва Горацїів» (1784р.) відбувається на внутрішньому дворику давньоримського будинку: зверху на героїв картини ллється потік світла, навколо них оливково-сірі сутінки. На другому плані — арка, в кожну із трьох частин якої вписана одна або декілька фігур. Посередині стоїть батько сімейства, зліва від нього — готові до бою сипи, справа — оціпенілі від горя і страху жінки з дітьми. Плавні контури жіночої групи протиставлені чітким ліішим фігур воїнів. В основі всієї композиції число три: три арки і групи персонажів, стільки ж мечів і рук, з готовністю протягнутих до зброї. Ці трикратні повторення наповнюють усю сцену настроєм бадьорої зібраності. Картина не призиває до боротьби, але утверджує такі загальнолюдські якості, як мужність, достоїнство, обов ’язок, патріотизм. З 1804 р. Давід стає, «першим художником» імператора Наполеона. Живописець створив багато портретів діячів цього періоду, зокрема самого імператора («Коронація Наполеона І та імператриці Жозефіии в соборі Паризької Богоматері», «Перехід Бонапарта через перевал Сеп-Берпар», «Портрет Наполеона. 1812 р.» тощо).
Жак Луї Давід. Перехід Бонапарта через перевал Сеп-Берпар.(ст.192)
Являє собою сильно романтизований кінний портрет генерала Наполеона Бонапарта, який в травні 1800 року очолив перехід від так званої Італійської армії через перевал Сен-Бернар високо в Альпах.Твір писався вже в ті часи, коли Наполеон був при владі як перший консул Французької республіки, в силу чого портрет генерала сильно ідеалізований, а композиція його театралізована. Іншими словами, картина ця створювалась не як реалістичне зображення, а ради того, щоб представити керівника країни як романтичного героя.
Романтичну спрямованість надає полотну природний фон: вздиблений кінь, кругом гірські обриви, сніги, дує сильний вітер і царює непогода. Внизу, якщо придивитись, можна побачити висічені імена трьох великих полководців, які проходили по цій дорозі – це Ганнібал, Карл Великий і сам Бонапарт.
У Німеччині в другій половині XVIII ст. ідеї класицизму втілювалися у живописі Антона Рафаеля Менгса. Менгс писав алегоричні та міфологічні картини, портрети, займався монументальними роз-писами. Ного живопису характерні теми благородства і природної простоти стародавніх греків, відтворення краси пластичного об’єму античних статуй, строгість їх композиційного рішення. Найбільш характерною роботою Меигса є розпис плафона «Парнас» на віллі Альбані в Римі. Яскравими прикладами класицизму у живописі є його картини «Суд Паріса» та «Персей і Андромеда». Значний доробок художника і в жанрі портрета.
Антон Рафаель Менгс. Персей і Андромеда(ст.193)
Державний Ермітаж володіє однією із кращих в світі колекцій картин Менгса, написаних в різні періоди його творчості. Найбільш знаменита із них – «Персей і Андромеда» на сюжет «Метаморфоз» Овідія. Вона була виставлена в Палаццо Берберіні в Римі в 1777 році і визвала захват глядачів. Менгс звернувся до античного насліддя в пошуках досконалих художніх форм. Задум твору був навіяний камією, яка належала дружині художника (нині вона зберігається в зібранні Ермітажу). Зразком для фігури Персея послужила статуя Аполлона Бельведерського; фігура Андромеди запозичена з античного рельєфу на віллі Памфілі в Римі. Впорядкованість ясно читаємої композиції, ідеально правильний малюнок, майстерність скульптурно-об’ємного моделювання фігур, величний риторичний жест головного героя – все вказує на те, що програмний твір майстра створено за строгими канонами класицизму, яких дуже притримувався Менгс.
Однією з перших відомих жінок-художниць була представниця німецького класицизму Ангеліка Кауфман. У творах художниці багато емоцій, штучності у поведінці; прагнення до античної простоти і гармонії поєднувалося зі своєрідним колоритом і різноманітними кольоровими ефектами. Кауфман працювала з гравюрами, в галузі розробки меблів та інтер’єрів, створювала складні графічні візерунки для розпису посуду. Вона створила також серію портретів сучасників.
Ангеліка Кауфман. Жіночий портрет в образі весталки (ст.194)
Весталки – жриці богині Вести. Вони користувались великою почестю і багатьма правами. Коли весталки виходили із храму Вести, попереду йшов ликтор; при відомих умовах вони мали право виїзжати на колісницях; за образу їх давали смертну кару. Якщо весталкам зустрічався на шляху відомий на страту злочинець, вони мали право помилувати його. Внаслідок особистої недоторканості весталок багато хто віддавали їм на зберігання свої духовні заповіти і інші документи. Одяг весталок складався із довгої білої туніки і головної пов’язки, із – під якої спускались коси, а при жертвоприношеннях весталки закутувались покривалами. Інститут весталок існував до часів Феодосія. При розкопках знайдені залишки храму богині Вести разом з житлом весталок.
Ангеліка Кауфман. Портрет Е. Сміта-Стенлі, графа Дербі, з дружиною та сином. (ст.194)
Ангеліка народилася в маленькому містечку Кур (Хур) у Швейцарії. Її батьком був Йоганн Йозеф Кауфман — небагатий німецький художник. У 1742 році родина переїздить до Італії, де Йоганн займався розписом невеличких церков та робив портрети на замовлення. У Ангеліки рано відкрились художні здібності, що помітив її батько, ставши першим та єдиним вчителем. З шести років вона почала намагатися робити вже складні роботи, у 9 років — спробувала працювати з олійними фарбами, а у одинадцять — виконала у техніці пастелі свій перший замовний портрет єпископа Навроні.
У 1754 році сім'я Кауфманів переїздить до Мілану. Тут кількість замовлень у Ангеліки суттєво зростає. Згідно із модою галантного століття Ангеліка зображувала на своїх картинах лялькових красунь у вигляді пастушок на лоні природи або у затишних золотих будуарах. Ангеліка Кауфман — єдина жінка, якій дозволили копіювати твори великих майстрів у Міланській галереї. Після смерті матері у 1757 році Ангеліка разом з батьком переїздить до Шванценбергу (Австрійська імперія). Тут вона виконує фрески для приходської церкви, потім працює при дворі графа Монфорта. Але вже в 1763 році Кауфмани мешкають у Римі. Ангеліка ближче знайомиться з античним мистецтвом. В цьому на неї великий вплив мав відомий німецький вчений-археолог та історик мистецтва І.Вінкельман, який займався розкопками у давньоримських містах — Помпеях та Геркуланумі. У 1766 році Ангеліка переїздить до Лондона. Тут вона пробуде 15 років, де познайомилася з видатними англійськими художниками Д.Рейнолдсом, президентом Англійської академії мистецтв та Т.Гейнсборо. Д.Рейнолдс навіть запропонував Ангеліці вийти за нього заміж, але та відмовила. Ображений Рейнолдс вирішив помститися. Він скористався плутаниною у документах позашлюбного сина графа Горна — Фредеріка Брандта, надавши йому підтримку, хоча Брандт не був затвердженими у правах. Потім Рейнолдс представ його Ангеліці як свого друга та графа. Молоді людили покохали один одного та незабаром побралися. Тоді Рейнолдс розкрив обман, внаслідок чого за використання чужого ім'я Ф.Брандта заарештували, а Ангеліка не змігши пробачити Фредеріку обман, через 2 місяці домоглася розриву шлюба. Вся ця історія стала основою сюжету драми В.Гюго «Рюі Блаз».Тим не менш Ангеліка Кауфман залишилася у Лондоні, хоча ця особиста трагедія віддалила її від вищого товариства — головного замовника Ангеліки. Вона спілкувалася лише з вузьким колом інтелігенції. За наполягання батька у 1781 році Ангеліка виходить заміж за венеціанського художника та гравера Антоніо Цуккі. В цьому ж році Ангеліка разом з чоловіком переїздить до Італії. Спочатку Кауфман працювала у Неаполі при дворі королеви Обох Сицилій — Марії Кароліни Габсбург. Але Ангеліці швидко набридла одноманітна робота й у 1782 році вона поселяється у Римі. Тут Ангеліка багато працює, захоплюється енкавстикою (живописком восковими фарбами), чудово опановує цю складну техніку, яка виконувалася гарячими засобом та розплавленими фарбами. Кауфман починає робити гравюри, працює в галузі розробки меблів та інтер'єрів, створює складні графічні візерунки для розпису посуду.
Нечасто, але художниця бралась за створення релігійних композицій. У Римі Ангеліка знайомиться із Й.Гете, робить його портрет. Дім А.Кауфман був єдиний у Римі, який відвідував Гете. Він не пропустив жодного музикального та літературного вечора у її салоні. Ангеліка Кауфман померла 5 листопада 1807 року у Римі. В парафіяльній церкві міста Шварценберг(Австрія) встановлене мармурове погруддя Ангеліки Кауфман.
Розповідь про модні тенденції класицизму.
Одяг в епоху класицизму зазнав істотних змін, найбільше це стосувалося жителів Франції та Англії. Так, в жіночих костюмах удосконалилися каркасні форми, що дозволяло виділяти фігуру в більш природних пропорціях. У моду входить простота, а з образу поступово зникають перуки, пудра і фарбоване волосся. У цей період в моду повертається античність. Тепер жіночі сукні мають завищену талію без корсета, обробки і прикрас. Шовк виходить з моди, а на його зміну приходять муслінові тканини і батист. Плаття мають ліф з глибоким вирізом, а на ногах красуються античні сандалі. Доповнюється образ короткими зачісками. В якості верхнього одягу застосовувалися індійські шалі, що покривали шшо і плечі. Популярними були бірюзові, світло-коричневі і блакитні кольори. Для суконь найчастіше використовз'їоть легкі тканини світлих тонів. Плаття також починають підперізувати поясом вище талії. Завищена талія була характерною для стилю ампір. Серед головних уборів перевага віддавалася діадемам, обручам і пишним пов’язкам із пір’ям. Зачіски спочатку ще залишалися високими і напудреними, та надалі волосся перестають припудрювати і починають завивати в локони. У моду увійшли великі капелюхи з оксамиту та шовку.
Поступово класицизм у жіночому одязі витісняє античність, роблячи наряди більш пристосованими до європейського клімату. У моду входять кашмірові шалі та картаті тканини. Для їзди верхи дами одягають плаття-амазонки зі спідниці та жакета, що нагадує чоловічий фрак. Англійський чоловічий сукняний фрак витісняє шовковий французький каптан. Фрак має стоячий виложистий комір і відігнуті від талії поли. Модним також стає редингот — щось середнє між пальтом і сюртуком — з прямими полами і шалевим коміром. Жабо і манжети на сорочках вужчають, кюлоти також залишаються вузькими, а панчохи білими. Взуттям слугують черевики з великою пряжкою. Парики поступово відходять, натомість волосся зачісують назад і зав’язують чорною стрічкою. Саме у добу класицизму в чоловічу моду входять краватки й хусточки.